Косів

Недільний вечір змушує мене вчитись. Краще кажучи, я сама себе змушую. Адже, не маючи якихось точних термінів, починаю відтягувати все на останній момент, коли залишається лише одне - сісти, засумувати і зробити.

Можливо, колись я навчусь все сплановувати і розмежовувати. А зараз можу лишень ще трохи відкласти точку занурення у навчання, написавши пост про Косів.

Гарного вам вечора.

Майте терпіння)

Хочу зразу сказати, що я запала на Косів). Це місто здалось мені дуже гарним, спокійним і затишним. Як завжди, не змогла наклацати багато світлин, тож мусите вірити на слово. 

У Косові можна зробити багато всього:

- прогулятись

- відіслати друзям листівки з надписами "Сезон весіль на Косівщині" чи "Святкування Різдва" (ті листівки дуже веселі й кольорові)

- випити кави

- побачити мільйон цікавих штук, як от Ейнштейна чи пластикового дідуся-фармацевта

- піти на базарчик

- купити собі вовняні капці

- відпочити від метушні

Як каже одна моя подруга: "Якщо ти не був на мосту, то ти не був у Косові."

Йдучи по головній вулиці Косова, я нарахувала 20 велосипедів: осідланих людьми, притулених до стін, прикріплених до стоянок... Прекрасність) Давайте брати приклад з жителів Косова. Ровер у кожну хату)

Здається, зараз писатиму те, що хотіла б прочитати.

Не сумуйте, що завтра понеділок. Думаєте, він сам через це не сумує?

Іноді здається, що все дуже важко, але раптом виявляється, що життя набагато простіше - цікавіші пари, добріші люди, менші втрати і більші здобутки. Наш настрій великою мірою залежить від сприйняття. Спробуймо бути щасливими.

Можливо, світ повірить нам?