Нас кличе у мандри дорога

13 днів, 5 областей, 15 міст і двійко дівчаток з чеської філології, які безстрашно подорожували автостопом, прихопивши з собою десятикілограмові наплічники та бажання відкрити Україну.

Я поговорила з однією з мандрівниць - моєю подругою Наталею. Було неймовірно цікаво. Для того, щоб отримати свою дозу натхнення, читайте подане нижче інтерв'ю.

Т: Наталю, як виникла ідея такої подорожі?

Н: Спершу ми з Настею планували поїхати в Чехію. Потім плани змінились і ми почали думати про Польщу. Але потрібно було довго чекати на візу. Тож ми вирішили: «Та ну його, ми ще рідну країну не дослідили». І почали планувати. Хотіли почати з західних областей, але передумали, і взявши Дніпро за кордон, склали маршрут по центральній Україні. Готуючись, ми орієнтувались на автобуси, шукали розклад руху поїздів. Але вже з першого стопу нас затягнуло і ми почали їздити саме таким способом. Це ж скільки плюсів: спілкуєшся з водієм, уникаєш тяганини з купівлею квитків та ще й грошей не витрачаєш .

Т: А у скількох містах ви побували?

Н: О, давай порахуємо… Київ, Переяслав-Хмельницький, Мануфактура, Біла Церква, Корсунь-Шевченківський, Канів, Черкаси, Чигирин, Холодний Яр, Умань, Вінниця, Меджибіж, Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Хотин. 15 міст. Ми ще планували в Чернівці заїхати, але була дуже погана погода, дощило. Тож ми вирішили повертатись додому.

Т: Розкажи про побутові штуки. Наприклад, де ви жили?

Н: По-різному. У Києві нас прийняла знайома дівчина. У Білій Церкві ми жили в хлопця, якого просто знайшли в інтернеті. Пізніше ми жили в палатках з нашими друзями з Кіровограда. У Холодному Яру ночували на території Мотронинського монастиря, який описується у творі Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон». У Холодному Яру ми поводились як якісь тупі фанатки: «О, біля цього дерева, напевно, проходив Чорний Ворон. А тут десь, проводились наради повстанців. Ох, а це той монастир!» Найбільший захват був тоді, коли лягаючи спати, ми почули каркання ворона.

В Умані нас прихистив Настін дядько-байкер. Він готував нам королівські сніданки і вечері. Всі люди, які нас приймали були дуже гостинними, приємними і по-своєму класними. Пізніше ми жили в готелях. Згадую один вінницький готель - у мене від нього мурашки по шкірі. Штукатурка полізла і відпадає. Ліжка роздовбані. Моє ліжко стояло біля дверей. Там стінка відпала і я не могла навіть зачинити двері нормально.

Т: А чому в готелях? Вам не вдалося знайти якихось людей, щоб у них ночувати?

Н: Не вдалось. У мене дуже часто сідав телефон і ми не мали доступу до інтернету.

Т: Кажеш, що у вас були королівські сніданки і вечері. А коли жили просто неба, то готували?

Н: Ні. Коли ми жили у палатках, то за нас готували хлопці.

Т: Ясно, ви ламаєте стереотипи. Наталю, ти відвідала багато розвинених, класних міст. Чи було там щось таке, на що ти дивилась і думала: «От би щось таке було у Франківську!»?

Н: Метро у Києві.

Т: Як тобі автостоп? Чи були страшні моменти? Або навпаки - моменти, коли ти думала «Клас, я хочу так подорожувати все життя.»?

Н: Було і те, і інше. Певно, найкращим був стоп, коли з Білої Церкви до Корсунь-Шевченківського нас підвозив один вірменин. Ми сиділи і говорили про всякі речі. Цей вірменин мав би їхати у зовсім іншому напрямку - проїжджати місто, але він довіз нас просто до місця зустрічі з нашими друзями. Дуже класний дядько. Інші круті люди - пара з Кривого Рогу, яка трапилась нам на шляху від Холодного Яру до Умані. Вони пригостили нас бутербродами, а коли дізнались, що в нас у кишені лише двадцятка, то навіть пропонували 100 гривень.

Т: А як щодо страшних моментів?

Н: Страшно було, коли з Кам'янця до Хотина нас підвозили два молдавани. Спершу ми нормально говорили, а потім розмова перейшла у дивне русло. Вони почали пропонувати нам разом поїсти кавуна, десь посидіти. Але ми відмовились. Заїжджаємо в Хотин, кажемо «Дякуємо, ми вже тут.» Вони відповідають: «Нет, ето не Хотин.» «Але тут табличка.» «Нет, ето табличка, что он дальше.» Ми ледве вмовили їх зупинитись. «Ну ладно, девачки, высаживайтесь.» Чесно, мені було аж страшно, коли в Хотині вони казали, що то не Хотин.

Т: Добре, наступне запитання дуже розгорнуте. Розкажи більш детально про враження від кожного міста.

Н: Ого, ну це буде дуже довго. Отже, починаючи з Києва. Спочатку я думала, що Київ - дуже круте місто. Але на другий день воно мене втомило. Тим не менше, там є певний столичний шарм.

У Переяславі-Хмельницькому я вперше побачила звалений пам’ятник Леніну. А ще мені сподобалась стіна одного будинку, частина якого розфарбована у кольори прапору.

Далі була Мануфактура. Це аутлет-містечко біля Києва, яке створено абсолютно у голландському стилі. Воно таке pure pure хороше. Дуже гарне, але мало відвідуване. Мені запам’яталось смачнезне морозиво з дині і пам'ятник поштарю та собаці, яка за ним женеться.

У місті Біла Церква мені дуже сподобався парк. Здавалось, ніби це якийсь праліс, у якому всі дерева говорять, де в якомусь куточку проводять наради друїди, живуть ельфи і мавки. Увечері ми пішли на концерт, після якого було фаєр-шоу у стилі Київської Русі. Там все блищало в іскрах, хтось дихав полум’ям. Дуже вражаюче.

Канів – мальовниче європейське місто. Хочеться ще раз туди поїхати. Дніпро, пляжні місця, сонце. А з Тарасової гори можна побачити дуже гарну панораму міста.

Черкащина здивувала мене кількістю соснових лісів. Ввечері, коли сосни забарвлюються у червоний колір, вони неймовірно гарно виглядають. У Черкасах ми хотіли піти у буддистський храм «Білий Лотос» - найбільший буддистський храм у Європі. «Білий Лотос» чомусь червоний. Туристів приймають лише по неділях. А ми прийшли у середу, тож просто сфотографувались на фоні воріт і пішли. Але сам храм крутий. Ну, він реально такий буддистський. І такий храм.

У центрі Черкас ми знайшли два таких самісіньких фонтани-кульбабки, як у нас у Франківську. Аж відчуття любові до рідного міста прокинулось.

Чигирин - прекрасна гетьманська столиця. Відчуваєш, що кільканадцять років тому тут ходив Богдан Хмельницький. Об 11.25 у Чигирині почали бити дзвони по всіх церквах. Ми злякались, що щось трапилось. Гуділи мотоцикли, лунали якісь крики. Проте зранку, коли ми йшли в музей, все було спокійно.

У Чигирині дуже прикольний музей. Там кожна кімната присвячена якійсь темі національно-визвольної війни: Богдан Хмельницький, козаки, артефакти. Заходиш в останню кімнату, а там кімната ретро стилю з платівками та давніми фотоапаратами. Таке собі життя Чигирина у 80-х. З великим килимом на стіні.

Хотіли дістатись до Холодного Яру. Нам казали: «Йдіть до Суботова, а там сядете на маршрутку. То всього лишень два кілометри.» Виявилось, там було 16 км.

Ліс у Холодному Яру живий. У ньому відчувається повстанський дух. А коли заходиш на територію Мотронинського монастиря, відчуваєш присутність Бога. Блаженство, відчуття захисту та добра. І монахині посміхаються – такі добрі і справжні. Зранку вони запросили нас снідати, але ми відмовились , бо мали вже швидко рушати.

Вінниця – солоденьке місто,після якого я вже дивитись не можу на Ko-Ko Choko. Вартий уваги фонтан. Шоу починається о 10, проте люди починають займати місця вже з 8. Всі ці ефекти, відео, музика, лазерне шоу - щось, що точно треба побачити.

Хмельницький – спокійне місто, у якому можна гарно прогулятись. Кам’янець – неймовірно європейський. Дуже акуратне місто з гарненькими вказівниками. Хочу туди повернутись Всього не побачиш за проміжок час, що ми його там провели. Чудова атмосфера старовини.

Хотин - останнє місто нашої подорожі. Ми прийшли, подивились на замок. Всередину не заходили, бо було вже пізно. Зате залізли на таку височину, на яку не можна було б залізти під час екскурсії. А ще ми справили святкову вечерю з м’ясними бутербродами і квасом, щоб вже на наступного дня вирушити стопом додому.

Т: Можеш щось порадити людям, які хочуть кудись їхати, але не можуть вирішити остаточно?

Н: Людина має визначитись – що вона хоче. Жити в готелях чи палатках? Готова терпіти певні незручності, відсутність душу, проходження кілометрів пішки з важким рюкзаком? Якщо людина хоче, вона обов’язково це зробить. Не треба чекати натхнення. Хочеш? Зроби. Не хочеш – не скигли, що нічого не виходить.

 

Дякую Наталі за інтерв’ю і ласкаво надані фото. Вдалих поїздок)